vmest.ru страница 1
скачать файл

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2012 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:


головуючого

Яреми А.Г.,


суддів:

Григорєвої Л.І.,

Лященко Н.П.,

Патрюка М.В.,




Гуменюка В.І.,

Онопенка В.В.,

Романюка Я.М.,




Жайворонок Т.Є.,

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,-














розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2012 року у справі за позовом прокурора м. Білої Церкви Київської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: Друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, комунальна служба приватизації державного житлового фонду м. Білої Церкви Київської області, ОСОБА_5, орган опіки та піклування Білоцерківської міської ради Київської області, служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання недійсними розпорядження комунальної служби приватизації державного фонду м. Білої Церкви Київської області та свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки, виселення, вселення та поновлення в реєстрації,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2009 року прокурор м. Білої Церкви Київської області в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: Друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, комунальна служба приватизації державного житлового фонду м. Білої Церкви Київської області, ОСОБА_5, орган опіки та піклування Білоцерківської міської ради Київської області, служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу, вселення й поновлення в реєстрації.

Зазначав, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено: визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_6 (брата позивача) і його неповнолітню дочку - ОСОБА_1.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 одноособово здійснив приватизацію спірної квартири й на підставі розпорядження органу приватизації 2 листопада 2006 року отримав свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру, а 16 листопада 2006 року за договором купівлі-продажу відчужив її ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

16 січня 2007 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області вищезазначене рішення суду було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За нового розгляду справи, 16 квітня 2007 року ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_6 і його неповнолітню дочку, ОСОБА_1, знову визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Рішенням апеляційного суду Київської області від 1 листопада 2007 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2007 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою.

15 липня 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки з відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), відповідно до якого спірна квартира була передана в іпотеку для забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами від 15 липня 2008 року.

Посилаючись на те, що поновлено право неповнолітньої на користування спірною квартирою, приватизація, яка проведена на підставі скасованого судового рішення, не є законною, відбулася без урахування інтересів неповнолітньої ОСОБА_1, прокурор м. Білої Церкви Київської області просив: визнати вищевказану приватизацію недійсною та у зв’язку із цим визнати недійсними видане на підставі розпорядження органу приватизації свідоцтво про право власності на квартиру від 2 листопада 2006 року НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_2 і договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 16 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і ОСОБА_3; вселити ОСОБА_1 до вищевказаної квартири та поновити її реєстрацію за вказаною адресою.

У вересні 2010 року прокурор м. Білої Церкви Київської області в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги й просив суд визнати недійсними розпорядження комунальної служби приватизації державного житлового фонду м. Білої Церкви Київської області від 2 листопада 2006 року, свідоцтво про право власності на квартиру від 2 листопада 2006 року, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 листопада 2006 року, і договір іпотеки від 15 липня 2008 року, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 і ОСОБА_3; виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зі спірної квартири; вселити до спірної квартири неповнолітню ОСОБА_1 і поновити її реєстрацію за вказаною адресою.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2011 року в задоволенні позову прокурора м. Білої Церкви Київської області відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов прокурора м. Білої Церкви Київської області задоволено: визнано незаконним розпорядження комунальної служби приватизації державного житлового фонду м. Білої Церкви Київської області від 2 листопада 2006 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2; визнано недійсними свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 2 листопада 2006 року на ім’я ОСОБА_2, договір, укладений останнім із ОСОБА_4 та ОСОБА_3, і договір іпотеки від 15 липня 2008 року, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4; поновлено ОСОБА_1 у житлових правах шляхом реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 та вселення до квартири; виселено ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з указаної квартири.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2011 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2012 року ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: ст.ст. 1, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 1, 6, 9, 61 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_4 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 19 березня 2008 року.

Для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 203, 215, 216, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_4 посилається: на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2011 року, 12 серпня 2011 року та від 5 жовтня 2011 року; на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року; на ухвали Верховного Суду України від 16 травня 2007 року та від 2 грудня 2009 року; на рішення Верховного Суду України від 19 вересня 2007 року, від 14 листопада 2007 року та від 25 березня 2009 року; на ухвали Верховного Суду України від 23 березня 2011 року та від 11 квітня 2012 року; на постанову Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року.

ОСОБА_4 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в зазначених для прикладу судових рішеннях.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 – ОСОБА_7, ОСОБА_1 та її представника, прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що розпорядженням комунальної служби приватизації державного житлового фонду м. Білої Церкви Київської області про передачу спірної квартири у власність ОСОБА_2 були порушені права неповнолітньої ОСОБА_1, яка мала право на користування спірною квартирою, підстав для зняття її з реєстрації не було, а тому вона мала право й на приватизацію квартири з усіма особами, які постійно в ній проживали.

Проте ухвала колегії суддів Верховного Суду України від 19 березня 2008 року, на яку посилається заявниця, обґрунтовуючи підстави подання заяви про перегляд судового рішення,  не містить неоднакового застосування ст.ст. 1, 5, 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, ст.ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, оскільки суд касаційної інстанції зазначеною ухвалою скасував постановлені судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з тим, що судом першої інстанції під час розгляду зазначеної справи не було в достатньому обсязі перевірено доводів позивача, не дано належної правової оцінки доказам, не з’ясовано всіх обставин справи, не визначено характер спірних правовідносин та правову норму, яка підлягає застосуванню до них, і такі порушення норм процесуального права не були усунені апеляційним судом.

Ухвала суду касаційної інстанції про направлення справи на новий розгляд у зв’язку з тим, що судом першої інстанції допущено наведені порушення норм процесуального права й такі порушення не були усунені апеляційним судом, не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки така ухвала не містить правової позиції щодо спірних правовідносин і вказує на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права й необхідність їх усунення для правильного вирішення спору.

З огляду на вищезазначене не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права й судові рішення касаційної інстанції від 16 травня 2007 року, 17 січня 2011 року, 23 березня 2011 року, якими скасовано судові рішення, а справи направлено на новий судовий розгляд, й ухвала Верховного Суду України від 11 квітня 2012 року та постанова Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року, тому що в розумінні гл. 2 розд. V ЦПК України вони не є судовими рішеннями, ухваленими за наслідками розгляду справи в касаційному порядку.

Водночас помилковим є посилання ОСОБА_4 на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2011 року та від 5 жовтня 2011 року, рішення цього ж суду від 13 квітня 2011 року, а також рішення Верховного Суду України від 25 березня 2009 року, 14 листопада 2007 року, 19 вересня 2007 року та 2 грудня 2009 року, оскільки зміст зазначених рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суди при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстави позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Позови в зазначених справах пред’явлені на захист прав власників.

Статті 387, 388 ЦК України, на необхідності застосування яких до спірних правовідносин наголошує ОСОБА_4 у своїй заяві, передбачають право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом пред’явлення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову в разі, якщо існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Проте неповнолітня ОСОБА_1, в інтересах якої прокурором пред’явлено позов, не є власником спірної квартири, а має лише право користування нею.

Ураховуючи те, що надані заявницею судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, не вбачається підстав вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою.

Відповідно до ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись ст.ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2012 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.



Головуючий




А.Г. Ярема


Судді: Л.І. Григор’єва



Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк



М.В. Патрюк

Т.Є. Жайворонок



Я.М. Романюк

Н.П. Лященко



Ю.Л. Сенін

В.В. Онопенко



скачать файл



Смотрите также:
Постанова іменем україни 31 жовтня 2012 року м. Київ
116.94kb.
Постанова іменем україни 9 квітня 2012 року м. Київ Верховний Суд України у складі
52.04kb.
Постанова іменем україни 30 січня 2012 року м. Київ Верховний Суд України у складі: головуючого
70kb.
25 квітня 2012 року м. Київ
382.11kb.
Постанова іменем україни
152.66kb.
Зміни у складі дільничних виборчих комісій з виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року звичайних та/або спеціальних виборчих дільниць одномандатного виборчого округу №136
326.05kb.
Постанова №840-цд-1-е про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів м. Київ 13 червня 2012 року
38.59kb.
Постанова іменем україни
101.36kb.
Постанова іменем україни
298.17kb.
Постанова іменем україни
63.79kb.
Постанова іменем україни
119.57kb.
Закон україни про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі Із змінами І доповненнями, внесеними Законами України
152.05kb.